Словник української мови¶

Словник української мови — академічний тлумачний словник української мови, який видавався в Києві з 1970 по 1980 рік у одинадцяти томах (останній, одинадцятий, том вийшов друком у 1980 році). Є найповнішим і найавторитетнішим лексикографічним описом української літературної мови XX століття, відомим під неофіційною назвою «СУМ» або «Великий тлумачний словник» (на відміну від пізніших однотомних видань). Підготовлений Інститутом мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР (нині — Інститут української мови НАН України), головним редактором видання був академік Іван Білодід.

¶Історія створення

Рішення про укладання повного тлумачного словника української мови було ухвалено в 1930-х роках, однак через репресії проти української інтелігенції та війну робота розпочалася фактично лише в 1950-х. Перший том було підготовлено до друку в 1963 році, але через ідеологічні правки та узгодження з цензурою видання затрималося. До роботи над словником було залучено понад 100 лексикографів, серед яких — Василь Винник, Любов Гумецька, Арсеній Моськаленко, Галина Гнатюк та інші. Видання базувалося на картотеці обсягом понад 6 мільйонів карток, що збиралася з 1920-х років.

¶Структура та зміст

Словник містить близько 134 тисяч слів (за різними підрахунками, від 130 до 136 тисяч словникових статей). Охоплює лексику української літературної мови від кінця XVIII століття до 1970-х років, включно з діалектизмами, які вживалися в художній літературі, застарілими словами та термінологією. Кожна стаття містить граматичну характеристику слова, стилістичні позначки (розмовне, книжне, рідковживане, застаріле), тлумачення значень, ілюстративні приклади з творів українських письменників, а також фразеологічні звороти. У словнику зафіксовано значну кількість неологізмів радянської доби, що відображає ідеологічний контекст часу створення.

¶Значення та критика

«Словник української мови» став основою української академічної лексикографії. На нього спираються пізніші видання: «Словник української мови» у 20 томах (розпочатий 2010 року), численні перекладні, орфографічні та діалектні словники. Він є нормативним джерелом для укладання шкільних підручників і державних стандартів української мови.

Водночас видання зазнає критики з кількох позицій. По-перше, через вимушену ідеологізацію: до словника включалися радянські реалії та кліше, а деякі слова отримували тенденційні тлумачення. По-друге, через неповноту: поза межами словника залишилися багато діалектних слів, професійної лексики та частина лексики, що вважалася застарілою або небажаною. По-третє, через відсутність наголосів у частині статей та непослідовну граматичну інформацію.

¶Електронні версії

У 2000-х роках словник було оцифровано. Електронні версії доступні на сайті Інституту української мови НАН України та в складі онлайн-ресурсів (зокрема, «Словники України»). У 2021 році опубліковано виправлену й доповнену електронну версію, яка враховує частину зауважень до першого видання.

¶Джерела

• Білодід І. К. (гол. ред.). Словник української мови: в 11 т. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.
• Гнатюк Г. М. Словник української мови // Українська мова: енциклопедія. — Київ, 2000.
• Інститут української мови НАН України. Офіційний сайт.